БРЕХУНЕ́ЦЬ, нця, чол., розм.
1. Зменш. до брехун. [Лучицька:] Кого це ви, няню, допіру виганяли та ще й брехунцем налаяли? (Михайло Старицький, Вибр., 1959, 414); [Романюк:] Треба допомогти гостям, щоб зустрів чались не з якими-небудь брехунцями, а з людьми достойними (Олександр Корнійчук, II, 1955, 198).
2. заст., ірон. Адвокат. — Будеш адвокатом, будеш боронити селян… — Брехунцем! — не менше злобно втрутив Хома з серцем (Іван Франко, IV, 1950, 308).