БРА́НЕЦЬ, нця, чол., нар.-поет.
1. Полонений, військовополонений. І накинувся на бранця 3 лютим вереском Кончак (Іван Франко, XIII, 1954, 373); [Тірца:] Пройдуть роки, з полону бранець верне (Леся Українка, II, 1951, 161); Бранців посадили за колючий дріт і тримали під особливо суворою охороною (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 70).
2. діал. Рекрут, новобранець.