БОЖЕВО́ЛІТИ, ію, ієш, недок.
1. Ставати психічнохворим, божевільним. — Чи ти пак божеволієш, чи це в тебе новомодна символічна загранична мова! (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 262); «Невже те все видалось мені? А може, я божеволію?» з’явилася раптом думка (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 184).
2. перен. Чинити безумство, шаленіти. За сценою голосні крики юрби: «Слава!» [Івась:] Чуєте, як божеволіють люди? (Мирослав Ірчан, I, 1958, 109); Суддя шпурнув свисток і побіг з поля. Глядачі божеволіли (Юрій Яновський, I, 1958, 490).