БОЖЕВІ́ЛЛЯ, я, сер.
1. Стан божевільного (в 1 знач.). [Люцій:] Ти доведеш мене до божевілля чи до гріха! (Леся Українка, II, 1951, 436); Нестямні очі його світилися божевіллям (Олександр Довженко, I, 1958, 360).
2. розм. Нерозумний, нерозважний вчинок. Було в ньому в цю мить щось страшне, як у тих, що носять в собі падучу. Від такого справді можна ждати всякого божевілля (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 470).