БОВТЬ, виг.
1. Звуконаслідування, що означає сплеск води (або якоїсь іншої рідини). Серед тієї темряви ясно й виразно розносилося: бовть! (Нечуй-Левицький, II, 1956, 91); «Бовть!» — сказав вода, ковтнувши камінчик… (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 314).
2. розм. Уживається як присудок за знач. бовтнути 3. Бовть, мов козел у воду (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 254).