БО́ВКАЛО, а, сер., діал.
1. Било (у дзвоні). Юнак підскочив до нього [дзвона] і зірвав ковпачок з металевого бовкала (Олесь Донченко, III, 1956, 358).
2. Калатало. О, який то був знайомий стукіт — сухий і голосний звук дерев’яного бовкала, яке прив’язують коровам до шиї (Олесь Донченко, VI, 1957, 149).