БОРОДА́ТИЙ, а, е. Який має бороду. У темно-рожевій мглі, при зорях сребристих, бачив Остап тільки обличчя бородате [турка] (Марко Вовчок, I, 1955, 334); За столом говорив бородатий селянин (Іван Ле, Опов. та нариси, 1950, 127); Цап рогатий, бородатий Зразу лобом з ніг збива (Степан Олійник, Вибр., 1959, 159);
// у знач. ім. бородатий, того, чол. Людина з бородою; бородач. Василько знову закрив очі й знесилено похилився бородатому на руки (Петро Панч, Гарні хлопці, 1959, 108).
БОРОДАТИЙ
Тлумачення слова