БОЛІТИ 1, лить, недок.
1. у кого, рідше кому, розм., рідко кого, також без додатка. Давати відчуття фізичного болю (про яку-небудь частину тіла). Та болять ручки, Та болять ніжки. Та пшениченьку жнучи (Павло Чубинський, V, 1874, 270); Голова горить, і серденько кипить, і тіло болить (Марко Вовчок, I, 1955, 353); — Чого ти, сину, став такий смутний? Чи в тебе що болить? (Нечуй-Левицький, II, 1956, 314); В умілого бригадира руки не болять (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 359); Кого болять кості, той не думає в гості (Номис, 1864, № 11950); Дуже сумував і од того перший раз на Капрі боліла мені голова і груди (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 334); Після бійки Семен лежав на соломі, і всі кості йому боліли (Леся Українка, III, 1952, 638); — А я коло хати такого мазання мала, що ще й досі болять мене, любко, руки й ноги (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 51);
// безос. Сухе тіло його ще дужче розгорялося; очі застилало заволокою; у висках — сіпало; у грудях — боліло-хрипіло (Панас Мирний, I, 1954, 325); Він затискав зуби та кривився, щоб не стогнати, — так його боліло за кожним рухом десь під лопаткою (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 359).
♦ Аж шкура болить — про сильне відчуття голоду, великий апетит. — Вже од голоду аж шкура болить, — подумав Кайдаш (Нечуй-Левицький, II, 1956, 268); — їсти так захотілося — аж шкура болить, — казав він (Панас Мирний, I, 1954, 333); Серце болить; Душа болить — про почуття великого жалю, туги, журби. Дітки плачуть, а в матері серце болить (Номис, 1864, № 9215); І серце жде чогось. Болить, болить, і плаче, і не спить, Мов негодована дитина (Тарас Шевченко, II, 1953, 288).
2. кому, кого, перен. Завдавати страждання кому-небудь, мучити когось. Тяжко було б описати, як ті сльози боліли пані Шумінській (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 16); Болить і йому кривда, що її чинить над посполитими шляхта (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 420); Промине, проплине, Наче лист по воді, Все, що в дні молоді Так боліло мене (Іван Франко, XIII, 1954, 82); Але та зневага до найкращого її почуття боліла Раїсу (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 329);
// безос. [Руфін:] Ні, мене болить, що Римом зватись може така потвора… (Леся Українка, II, 1951, 507); О, Україно! Сонце волі! Від ран твоїх мене болить (Павло Тичина, II, 1957, 109).
БОЛІТИ 2, ію, ієш, недок. Відчувати біль, переживати горе; страждати, мучитися. Кожен за себе думав, кожен за себе болів, мучився (Панас Мирний, IV, 1955, 202); Даремно клопотав [суддя] свою голову, кидався і болів (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 36);
// за кого — що, розм. Хвилюватися, піклуватися за кого-, що-небудь; уболівати. Слово честі, Аміджан переконується, що цей мулла таки природно нервується, боліє за нього (Іван Ле, Міжгір’я, 1953, 468); Він безумовно своя людина, що боліє за роботу завода (Вадим Собко, Любов, 1935, 41).
♦ Боліти серцем (душею) — журитися, уболівати. Доки буду мучить душу І серцем боліти? (Тарас Шевченко, I, 1951, 340); Вона думала про землю, за котру стільки боліла душею (Панас Мирний, III, 1954, 52).
БОЛІТИ 3, ію, ієш, недок., розм., рідко. Те саме, що хворіти. Вона не боліла, вона не страждала, а час від часу догоряла, мов свічечка (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 358); На другий рік по весіллю вмерла [Чайчиха]. Не дуже й боліла (Марко Вовчок, I, 1955, 238); Солоха, правда, довго-довго кволіла, боліла, та таки вичуняла (Панас Мирний, I, 1954, 53).