БЛУКАТИ, аю, аєш, недок.
1. Ходити, їздити і т. ін. без певної мети і напрямку. В таку добу під горою, Біля того гаю, Що чорніє над водою, Щось біле блукає (Тарас Шевченко, I, 1951, 3); Хведір з нудьги і жалю довго блукав по лісах (Олекса Стороженко, I, 1957, 92); Без мети по вулицях блукаю, без вина п’янію од юрби (Володимир Сосюра, I, 1957, 171);
// Ходити, їздити навмання, не знаючи шляху, напрямку; блудити. Хто просто йде, той дома ночує, а хто об’їжджає, той в лісі блукає (Номис, 1864, № 11404); Вже другий день блукаємо по морю.., од берега відбились (Леся Українка, I, 1951, 312); * Образно. Я щось передчуваю. Блукаю навмання, як сліпа (Ірина Вільде, Ті з Ковальської, 1947, 69);
// Їздити по світу, часто змінюючи місце перебування. Еней в чужих землях блукає, Дружину в поміч набирає (Іван Котляревський, I, 1952, 214); Той блукає за морями, Світ перепливає, Шука долі, не находить — Немає, немає! — Мов умерла (Тарас Шевченко, I, 1951, 274); [Оксана:] А може, наш Петро живий, десь у світах блукає… (Олександр Корнійчук, II, 1955, 131); * Образно. В того доля ходить полем, Колоски збирає; А моя десь, ледащиця, За морем блукав (Тарас Шевченко, I, 1951, 15);
// розм. Робити прогулянку; прогулюватися. Як люблю я по лісі блукати!.. (Іван Франко, X, 1954, 182); Ранки — над морем, по обіді — на морі, а як ні, то блукаю по диких місцях (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 358).
2. перен. Поволі рухатися, пересуватися в різних напрямках. Ніч ясна така… Блідний промінь мляво По стіні блука (Павло Грабовський, I, 1959, 371); Сухі, виснажені очі бездумно блукали по стінах (Іван Микитенко, II, 1957, 104).
♦ Блукати очима (поглядом) — переводити очі, погляд з одного предмета на інший, не спиняючись ні на чому. Став [Чіпка] ходити вподовж хати та блукав страшними очима по стінах… (Панас Мирний, II, 1954, 234); Сидить в темниці в’язень самотний І скрізь блукає поглядом, смутний (Леся Українка, I, 1951, 30).