БЛЮ́ДЦЕ, я, сер.
1. Чайний посуд, який ставлять під чашку або склянку. Він, наливаючи чай у блюдце, схлюпнув трохи на стіл (Панас Мирний, III, 1954, 161); Жінка поставила склянку з блюдцем перед Мариною (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 233).
2. геол. Полога западина округлої або овальної форми, дно якої поступово підвищується до країв і непомітно зливається з навколишньою поверхнею. Характерну особливість рельєфу становлять блюдця або поди (Геологія України, 1959, 372).