БЛЯ́КЛИЙ, а, е.
1. Який утратив свіжість; зів’ялий. Вітер жене стернею блякле перекотиполе (Олесь Гончар Партиз. іскра, 1958, 73).
2. Неяскравий; тьмяний, затьмарений. Хмари спливли за вершини Казбека і затьмарили місяць. Зникло блякле, тремтливе світло зірок (Вадим Собко, Кавказ, 1946, 121); Бляклий колір.