БЛІДНУТИ, ну, неш, недок.
1. Ставати блідим, блідішим. Шавкун не міг слова вимовить від радості та від страху, — то блід, то червонів (Панас Мирний, II, 1954, 263); Ярина жахається, блідне (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 161); Рожа червона, та й та блідне (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 146); Блідне місяць, гаснуть зорі, І сонечко сходить (Леся Українка, I, 1951, 322); Небо почало сіріти, й у Степанівцях вогонь блід перед сходячим сонцем (Осип Маковей, Вибр., 1956, 457).
2. тільки 3 ос., перен. Втрачати яскравість, виразність. Блідли в його пам’яті фантастичні пригоди (Іван Франко, III, 1950, 35); Їй було.. весело і легко сьогодні на душі: ..все погане, що було в житті, одсувалося назад, блідло (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 377); Є слова, що під впливом часу стираються і бліднуть (Іван І. Волошин, Сади.., 1950, 51).