БЛЕКОТА́, и, жін.
1. Отруйна бур’янова рослина. Говорив Юрко і в пальцях крутив галузку сухої блекоти (Степан Чорнобривець, Потік.., 1956, 346).
♦ Блекоти наїстися (об’їстися) — одуріти. — Вона певно ж через твого Уласа й слухати нічого не хоче, неначе блекоти наїлась (Нечуй-Левицький, III, 1956, 336); Говорить, мов блекоти об’ївся (Номис, 1864, № 12957).
2. перен. Все, що отруює, одурманює, притуплює розум. — Признаюсь тобі, що й я в дечому буддист, тільки без тих латок, без того буддійського чернецтва, без тієї буддійської блекоти (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 235).