БЛАКИТЬ

БЛАКИ́ТЬ, і, жін. Блакитний колір; голубінь. Небо сміялося своєю чистою, глибокою блакиттю (Іван Франко, VI, 1951, 303); Світло зникло, небо змеркло, і блакить укрила хмари (Леся Українка, I, 1951, 245); Сивизна лягла на скроні, А в очах — жива блакить (Платон Воронько, Славен мир, 1950, 51);  * Образно. В небі світлім — ні хмаринки. На душі моїй — блакить (Микола Шеремет, Дорога.., 1957, 11);  * У порівняннях. О, принесіть мені пролісок з лісу, Ніжний і чистий, Як неба блакить (Пісні та романси українських поетів.., II, 1956, 248);
//  Блакитний простір неба. А вгорі ж — нема блакиті міри, ..В тій безодні потопає око… (Михайло Старицький, Поет. тв., 1958, 27).