БІЛЯ́К, а, чол.
1. Заєць, що має біле хутро. Заєць-біляк на зиму змінює шерсть;
// розм., рідко. Тварина білої масті, птах з білим оперенням. На ставі пишно Лебідь плив, А Гуси сірії край його поринали. «Хіба оцей біляк вас з глузду звів?» — Один Гусак загомонів (Євген Гребінка, I, 1957, 44).
2. бот. Білий гриб. Як загадав боровик, — На всі гриби полковник..: Ой тим білякам Да на войну [війну] йти. Ой казали біляки, Що ми зроду козаки (Павло Чубинський, V, 1874, 1183).
3. заст., зневажл. Білогвардієць, білобандит. Це ж мій бойовий товариш! Разом біляків били! (Олесь Донченко, I, 1956, 482).