БІ́ГМА, присл., розм. Бігом. Віта одразу накинула пальто, вийшла з кімнати і бігма кинулася через вулицю (Ярослав Гримайло, Подробиці.., 1956, 168); Лара.. бігма бігла до цеху, щоб там швидше взнали про наближення перемоги (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1935, 130).
БІГМА́ 1, невідм., у знач. присудка, заст. Немає. Всього надбали. Та діточок у їх бігма (Тарас Шевченко, I, 1951, 311); В мене бігма тепереньки ані хати, ані господи (Марко Вовчок, I, 1955, 149).
БІГМА́ 2, БІГМЕ́, част., розм., заст. Уживається для підтвердження чого-небудь або запевнення в чомусь і т. ін. — Ей, бігма, не піду, бігма, не піду, — забормотіла та, кидаючи полохливо чорними очима на всі боки (Леся Українка, III, 1952, 676); — Бігме, страшно простій людині на таку гору стати — звідкіль її видно, може, і з-за кордону позирають (Юрій Яновський, I, 1954, 38).