БІГЛИЙ

БІ́ГЛИЙ, а, е, заст. Який утік від когось або від чогось. — Біглий хлоп ти, бидло, а не козак, — спалахнув архімандрит (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 304);
//  у знач. ім. біглий, лого, чол.; бігла, лої, жін. Утікач, утікачка. Троянці з біглими змішались (Іван Котляревський, I, 1952, 279); — Ви передержанці! — заревів писар, — ви передержуєте біглих? Десяцькі! шукайте скрізь, .. поки знайдеться Левко (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 303).