БІ́ДКАННЯ, я, сер.
1. Дія за значенням бідкатися 1. О. Хведор взявсь обома руками за голову і, замість бідкання, дрібно й весело зареготався (Нечуй-Левицький, I, 1956, 141);
// Скарги, плач і т. ін. Люди проходять — живі люди; чути їх мову — живий голос… їх бідкання, регіт, радощі, сльози (Панас Мирний, III, 1954, 19); Уже в сінях він чує бідкання Дарини і злобне шипіння брата (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 114).
2. рідко. Те саме, що бідування; бідність. В образку «Як жити» [М. Ірчана] реалістично змальовано бідкання старого фермера-українця з Умані, що.. двадцять п’ять років обливався кривавим потом, але так і не спромігся домогтися людського життя (Радянське літературознавство, 2, 1957, 31).