БЕЗЗВУ́ЧНИЙ, а, е. Який не подає звуків; безмовний, німий. Ніби в німому кіно, перед Віктором пропливали беззвучні кадри (Микола Руденко, Вітер.., 1958, 117);
// Позбавлений звуків, звучання; тихий. Ранок був беззвучний, сільська вулиця порожня (Юрій Яновський, I, 1954, 292); Михайлина схиляється до дівчинки, сухими вустами цілує в теплу щічку довгим беззвучним поцілунком (Юрій Збанацький, Між.. людьми, 1955, 145); * Образно. Це ж кінець нашої історії. Тихий, беззвучний, відчутний кінець (Ольга Кобилянська, I, 1956, 186).
БЕЗЗВУЧНИЙ
Тлумачення слова