БЕЗЖУРНИЙ

БЕЗЖУ́РНИЙ, а, е. Який не журиться, не схильний до журби, турбот; веселий, безтурботний. Весела, балакуча у жартовлива [жартівлива] [Парасочка], як і мати була замолоду, і така безжурна, ласа на ласощі (Панас Мирний, IV, 1955, 32); Тут хорий батько.., що має лише даровані дні перед собою, а вона безжурна… (Ольга Кобилянська, II, 1956, 294); Анатолій намагався вдавати з себе безжурного, щоб ніхто не здогадався про його справжній душевний стан (Олекса Гуреїв, Життя.., 1954, 299);
//  Який не має в собі ознак журби, туги. — Цей чолов’яга й справді веселий, приємний, …колись подобавсь мені своїми жартами та безжурною вдачею (Нечуй-Левицький, I, 1956, 607); Видно, материн жаль уразив і його безжурне серце: стоїть він біля матері, похнюпившись… (Панас Мирний, I, 1954, 116); Серед скель, як сон, легких, Я думок тяжкою сіллю Посипав безжурний сміх (Максим Рильський, Мости, 1948, 68);  * Образно. Ліс прокидався безжурним дзвоном незримих пташок (Яків Баш, Проф. Буйко, 1946, 98).