БЕЗВІ́ЧНИЙ, а, е, рідко. Який не перестає існувати; вічний, довічний. А тим часом Твої [місяця] сестри — зорі, Безвічнії, попід небом Попливуть, засяють (Тарас Шевченко, II, 1953, 372); У віршах періоду заслання Шевченко оспівує Україну, але не безвічну, не абстрактну, а «безталанну», «убогу», яка віками стогнала під ярмом визискувачів (Історія української літератури, I, 1954, 249).
БЕЗВІЧНИЙ
Тлумачення слова