БЕЗУМО́ВНО.
1. Присл. до безумовний. Щось безумовно порочне й хворобливе було в усіх отих гримасах, позах майже всіх постатей.. на картинах (Андрій Головко, II, 1957, 411);
// у знач. присудк. сл. — Може, й справді я тенденційно зараз міркую.. — Безумовно (Іван Ле, Міжгір’я, 1953, 350).
2. у знач. вставн. сл. Уживається для вираження певності в чому-небудь. В дорозі він, Пронька Сокіл, безумовно, буде дуже корисний Павликові (Олесь Донченко, VI, 1957, 14).