БЕЗТОЛКО́ВИЙ, а, е.
1. Який мало що розуміє; нетямущий. Се все десятські та соцькії, Начальники, п’явки людськії.., Судді і стряпчі безтолкові (Іван Котляревський, I, 1952, 128); Ніде нема таких безтолкових дітей та жінки, як у нього (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 74).
2. У якому немає ладу, порядку; безладний. На Зорин розвиток мало фатальний вплив життя в «безалаберній» і безтолковій сім’ї Гольштейнів (Леся Українка, V, 1956, 212).