БЕЗСУПЕРЕ́ЧНИЙ, а, е.
1. Без суперечок; беззаперечний. [Родіон:] Слухайте, секретарю, а ви не зустрічали такої цитати, щоб міцно було сказано так, як тут у кінці: «безсуперечне підкорення»..? (Олександр Корнійчук, Над Дніпром, 1960, 33).
2. юр. Який не підлягає оспорюванню в адміністративному, судовому та інших відношеннях.