БЕЗШТА́НЬКО, а, чол., розм.
1. Той, хто ходить без штанів (про маленьких хлопчаків). Одно хлоп’я, ще безштанько, знай верталось додому, кричучи (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 239); Про Тараса Григоровича я і раніш чув, коли ще безштаньком був (Василь Козаченко, Золота грамота, 1939, 50).
2. перен., зневажл. Про бідно одягнену людину; взагалі про бідняка. Не дуже лиш гнатимеш коней: невелика цяця їде — знаємо ми сих безштаньків! (Панас Мирний, III, 1954, 190); Чому ж на чолі боротьби не стати саме йому, кобищанському безштанькові? (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 500).