БЕЗРОБІ́ТНИЙ, а, е.
1. Який не має роботи, заробітку, не знаходить застосування своїй праці. Розумієш, чим Івась її заспокоює? «Тато тепер безробітні, не проси хліба, бо немає… Води напийся» (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 105);
// у знач. ім. безробітний, ного, чол.; безробітна, ної, жін. Той, хто ніде не працює, не має роботи. Утворення резервної армії безробітних — такий же неминучий результат застосування машин в буржуазному землеробстві, як і в буржуазній індустрії (Ленін, 1, 1948, 433); Батько два роки тому навесні пішов з безробітними домагатись роботи (Петро Козланюк, На переломі, 1947, 132).
2. заст. Вільний від роботи; неробочий. Вільне, безробітне його життя текло, як медова річка (Нечуй-Левицький, II, 1956, 39).