БЕЗРІ́ДНИЙ, а, е. Який не має батьків, родичів; одинокий. Були там і безрідні хлопці, ніхто їх не проводжав, ніхто не плакав за ними (Леся Українка, III, 1952, 568); Бувала коло заповітного каменю й Меланочка, підліток, сирота безрідна, занедбана й занехаяна по наймах (Юрій Яновський, II, 1954, 158);
// Який утратив або порвав зв’язок із своїм народом, своєю країною. Буржуазні націоналісти та їх двійники безрідні космополіти прагнули змалювати Панаса Мирного відірваним від народу (Вісник АН УРСР, 5, 1949, 15); * Образно. А по голому степу, мов та бурлацька доля у світі, помандрувало безрідне покотиполе (Степан Васильченко, Опов., 1947, 40).
БЕЗРІДНИЙ
Тлумачення слова