БЕЗПЕРЕЧНО.
1. Присл. до безперечний. [Мартіан:] Брат Ізоген довів так безперечно потребу жертви, що і сам я мусив схилити голову (Леся Українка, III, 1952, 301);
// у знач. присудк. сл. Я казав: «Безперечно, людина Є вінець для створіння всього» (Володимир Самійленко, I, 1958, 169).
2. у знач. вставн. сл. Без сумніву, безсумнівно. Голос, що пролунав у коридорі, належав, безперечно, командирові корабля Журбі (Дмитро Ткач, Моряки, 1948, 18).