БЕЗПА́М’ЯТНИЙ, а, е, розм.
1. Який утратив свідомість; непритомний. — Вона ослабла, впала на мої руки, а я її, безпам’ятну, кинула в яму (Іван Франко, I, 1955, 106); Безпам’ятного бійця лісник одвіз до слобідської лікарні (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 277);
// Який діє несвідомо, ніби втративши розум; безтямний. На Христю — як найшло що: безпам’ятна, наче з-за угла прибита, вона вешталася поміж людьми (Панас Мирний, III, 1954, 119); * У порівняннях. Йшла [Зінька], наче безпам’ятна. І тільки гілля лоз чіплялось за неї (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 176);
// Дуже сильний, несамовитий. Нараз смертельний переляк обхопив його [Спориша], він кинувся до виходу і впав.. з безпам’ятним криком (Іван Франко, II, 1950, 283).
2. Який має погану пам’ять; забутливий. Забула [мати] … голова стала така дірява, така безпам’ятна (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 387).