БЕЗНО́СИЙ, а, е.
1. Який не має носа. Маріка сиділа на печі, мляво одівала свою безруку й безносу ляльку (Степан Васильченко, II, 1959, 216); — Плачів моїх ждеш, окаянна! — в нестямі шепоче Вутанька вгору просто в безносе обличчя бабі (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 370).
2. у знач. ім. безноса, сої, жін., розм. Про уявлювану постать смерті. Зітхнув Сеспель.. Вже он, — чув те добре, — стоїть безноса з косою за плечима (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 437).