БЕЗНАДІ́ЙНО. Присл. до безнадійний 1. Колись десятки років безнадійно боровся народ Західної України за кілька шкіл на рідній мові (Петро Козланюк, Відродження.., 1950, 57); Тепер уже скілька літ, як чоловік їй [господині] хворий безнадійно (Леся Українка, V, 1956, 387); Вартовий щось хотів заперечити чи застерегти.., але тільки махнув безнадійно рукою (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 159);
// у знач. присудк. сл. Не радив би вам втручатися, це безнадійно (Іван Кулик, Записки консула, 1958, 91).
БЕЗНАДІЙНО
Тлумачення слова