БЕЗМОВНИЙ

БЕЗМО́ВНИЙ, а, е. Який нічого не говорить, мовчить. Мама стояла біля неї, бліда й безмовна (Юрій Смолич, II, 1958, 33); Сиділи [школярі] зачаровані, безмовні (Микола Гірник, Стартують.., 1963, 16);  * Образно. В душі [композитора] жила Весна непереборна й неув’ядна, І він для інших, не для себе, клав її на сніг безмовного паперу, Як мак, дрібними нотними значками (Максим Рильський, I, 1956, 315);
//  Який неохоче розмовляє, не любить багато говорити; мовчазний. Він сидів, як німий, перед нею, і мельникова дочка знудилася б з тим безмовним гостем (Марко Вовчок, I, 1955, 352);
//  Який не має здатності говорити; безсловесний. Панам всюди добре, а вже тим хлопам.. Гнуть спини наші люди, мов ті воли… безмовнії (Михайло Чабанівський, Катюша, 1960, 312);
//  перен. Який не наважується подати голос, висловити свою думку; боязкий, покірний. А раб безмовний — не людина, Гарматне м’ясо тільки він… (Микола Чернявський, Поезії, 1959, 303);
//  Який виявляється без слів, не супроводжується мовленням. Тричі владика Нептун виринав і в безмовному гніві Руки в повітря здіймав (Микола Зеров, Вибр., 1966, 319); Софія глянула на ката, що стояв осторонь, і той, зрозумівши безмовний наказ багачки, підійшов до Македонихи (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 408);
//  перен. У якому не чути ніяких звуків; тихий. Ще повні темряви, задуми Безмовні вранішні ліси (Микола Нагнибіда, Вибр., 1957, 293); [Свічка:] І сім років безмовне наше місто, І темно скрізь, і сім років нема Ні гулянок, ні зборів цехових… (Іван Кочерга, I, 1956, 455).