БЕЗМІ́РНИЙ, а, е.
1. Який неможливо або важко виміряти: неосяжний, безмежний. Небо безкрає та безмірне (Словник Грінченка); Ліси кінчаються десь під Знам’янкою, і далі біжать розлогі, запашні, безмірні степи Херсонщини (Юрій Яновський, II, 1954, 234).
2. перен. Надзвичайно сильний, глибокий (про почуття). Схиливши на груди голову, довго так стояв [Замфір], мовчазний та замислений, як жива статуя безмірного смутку (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 230); Данько дивився на неї, і безмірна ніжність, безмірне любовне чуття до неї розтоплювали йому серце (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 380).