БЕЗГОЛО́ВИЙ, а, е.
1. Який не має голови. Тут же [на морському дні] живуть деякі представники безголових, або пластинчатозябрових, молюсків (Курс загальної геології, 1947, 165);
// Якому відтято голову; обезглавлений. Дивлюся, в могилі усе козаки: Який безголовий, який без руки (Тарас Шевченко, II, 1953, 232); Кинула [Секлета] на долівку безголовий тулуб [курки], він бив крилами, підкидався (Олесь Донченко, III, 1956, 133).
2. перен. Дурний, дурноголовий. Тут Микита зірвавсь: — Усі ви безголові! (Павло Тичина, I, 1946, 112); Я все пам’ятаю. Все: і як той Цуперюк з німецьким кайзером безголового гетьмана в нашому Києві ставив… І як він Україну пілсудчикам продавав (Семен Журахович, Вечір.., 1958, 356).