БЕЗГОЛОВ’Я

БЕЗГОЛО́В’Я, рідше БЕЗГОЛІ́В’Я, я, сер. Нещастя, горе, біда. Велике тут було роздолля Тому, хто праведно живе, Так як велике безголов’я Тому, хто грішну жизнь веде (Іван Котляревський, I, 1952, 149); Вітрова Балка ждала завжди князя й терпіла його з гістьми, як справжнє своє безголов’я (Андрій Головко, Мати, 1940, 53); Дівчину зустрів я. Ой яка ж вона хороша — не знайду і слів я:.. тільки глянув, то й зав’янув, — моє ж безголів’я! (Павло Тичина, III, 1947, 83).
 На [моє (наше і т. ін.)] безголов’я (безголів’я) — на чиюсь біду, на нещастя. Отож і вчити почали Письму панят. На безголов’я І я учуся. Слізьми! Кров’ю! Письмо те полилося… (Тарас Шевченко, II, 1953, 63); Кругом же бандити, кругом. Як не Гальчевський, то Шепель, ..і все на безголов’я наше (Михайло Стельмах, II, 1962, 43).