БЕЗДОННЯ

БЕЗДО́ННЯ, я, сер., розм. Те саме, що безодня. Тупцювали коні на припоні, Чує серцем лихо навіть кінь. У міжгір’ї, в чорному бездонні Бій кипів і стих (Платон Воронько, Коли я.., 1962, 82); Стоять, мабуть, останні теплі дні, висне вгорі високе голубе небо, хочеться подовгу, не відриваючись дивитися в його кришталеве бездоння (Іван Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 195); Об’єкт поезії — все життя, все бездоння людської душі, в тому числі і її похмурі, трагічні сторони (Вітчизна, 1, 1969, 167).