БЕЗЧЕ́СТЯ, я, сер.
1. Те, що завдає неслави; ганьба. — Не принесу нікому безчестя, не зав’яжу чужого віку, ..не піду ні за кого (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 466); — Я вас урятував від безчестя, а ви… (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 389).
2. заст. Грошова винагорода за образу чиновної особи, яку ображений міг стягнути з свого кривдника. — Погашу світло, вилазьте тоді помацки з хати, мов злодії; і безчестя вам не заплачу і всюди розказуватиму (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 300).