БЕЗБО́ЖНИК, а, чол.
1. Людина, що не визнає існування бога, не вірує в бога; безвірник. [Храпко:] У церкву не ходять, дома — не моляться, як звір, скотина яка, живуть… Чого ж ви хочете від безбожників?.. (Панас Мирний, V, 1955, 163); Крім «бунтаря», він придбав ще й звання безбожника (Іван Ле, Опов. та нар., 1950, 4).
2. перен., розм. Про безсовісну, погану людину. Хто смів сказать, що не богиня ти [Сікстинська мадонна]? Де той безбожник, що без серця дрожі В твоє лице небесне глянуть може? (Іван Франко, X, 1954, 143); Безбожник ви, пане Шеметун. Голуб — то ж божий птах… І у вас ото вистачає нахабства, щоб крутити голову такій пташці? (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 104).