БЕ́ЗБАЧ, БЕ́ЗБАШ, присл., діал.
1. Без мети, врозбрід. Вбога царина змарніла, Сіножаті — пожари, Череда он зачуміла Бреде безбаш по горі (Іван Манжура, Тв., 1955, 72); Ось гноми безбач дріботять, Іти у парах не хотять (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 234).
2. Наосліп, не дивлячись. Навмання перегортав [Мамай] сторінку за сторінкою, помацав безбач томики Скаррона та Сореля (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 70).