БЕЗ’ЯЗИ́КИЙ, а, е.
1. Який не має язика. * У порівняннях. Ні того дня, ні на другий не дивилася вже вона на свекра, що.. ходив мовчазний, мов без’язикий (Панас Мирний, I, 1954, 225).
2. Який не говорить; німий. У стайнях, хлівах стоїть худоба, тремтить з холоду, чекає турботливого доглядача, що полегшить холодну долю без’язиких істот (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 300); * Образно. Колись без’язикі, німі, забиті і уярмлені народи піднімаються на весь зріст, заявляючи про свої людські права (Михайло Чабанівський, Шляхами.., 1961, 129).