БЕ́СКИ́Д, БЕСКЕД, БЕСКЕТ, у, чол.
1. Круте урвище, провалля. Звалюсь з високої скелі в глибокий бескид або кручу — і скочусь.., не забившись (Олекса Стороженко, I, 1957, 352); — І понесло мене.. аж геть поза.. якісь кручі, та яруги, та бескеди… (Марко Вовчок, VI, 1956, 272); Від вас по праву руч збігає вниз шлях, наче змій-велетень, в’ється він поміж деревом, а по ліву — яри та бескети (Панас Мирний, IV, 1955, 315).
2. Гора, скеля. Я зійду на тії гори, На ті бескиди стрімкі, Де на замку на руїнах Грають проміні палкі (Леся Українка, IV, 1954, 120); Стриманої сили Вщерть сповнені, струмочки з верховин Підточували бескиди камінні (Ігор Муратов, Осінні сурми, 1964, 36); На крайньому бескеті стояло кілька смерек (Юрій Смолич, II, 1958, 112); * Образно. Бескиди хмар громадились на обрії (Натан Рибак, Помилка.., 1956, 175); * У порівняннях. За нею [гаванню], уздовж Дніпра, вогнистими бескидами звелися заводи (Яків Баш, Надія, 1960, 7).