БЕНТЕЖИТИ, жу, жиш, недок., перех.
1. Викликати хвилювання, тривогу; хвилювати, тривожити. Ти знаєш, сестро, як блакитна нічка бентежить серце, думку порива? (Леся Українка, I, 1951, 135); На фронт, на фронт! .. а на пероні люди… Біля вагонів ми співаєм «Чумака»… І радість лоскотно бентежить наші груди… (Володимир Сосюра, Вірші, 1954, 38).
2. Викликати стан замішання, зніяковілості в кого-небудь. Щось бентежило, муляло його в присутності Каті (Василь Козаченко, Вибр., 1947, 58).