БЕ́ЛЕБЕНЬ, бня, чол., розм. Високе відкрите місце; гора, шпиль. Послужив він [Остап] рік, а на другий уже ґрунт і хату купив. Якраз на краю села, на белебні (Панас Мирний, I, 1949, 133); Знову виходжу на Володимирську гірку, звідки видно далеко-далеко. Навіть той белебень у Вишгороді, де був Дитинець княгині Ольги (Петро Панч, В дорозі, 1959, 307).
БЕЛЕБЕНЬ
Тлумачення слова