БЕЙ, я, чол. У султанській Туреччині та в давні часи у татар — титул дрібних феодальних власників або вищих чиновників. Не подоба, щоб ліва дочка у бея була краще від правої вбрана (Леся Українка, III, 1952, 712); Ширинський бей пішов у напад на Україну (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 136).
БЕЙ
Тлумачення слова