БАРАНЕ́ЦЬ, нця, чол.
1. Зменш. до баран 1, 4. — Ні птиці не патрають, ні баранця не зарізано (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 209); Скибка кавуна з чудовим, червоним, як жар, баранцем несподівано, якось сама собою, вивалилася з її руки (Любов Яновська, I, 1959, 336).
2. тільки мн. Білі пінисті гребені хвиль. Хвилювання на морі зменшилося, зникли білі баранці, вщух прибій (Микола Трублаїні, II, 1955, 70);
// Дрібні кучеряві хмарки. Високо над горами повисли золотаві баранці (Ярослав Галан, I, 1960, 481);
// Котики на рослинах. Уже запухнатились баранці на шелюгах (Олександр Копиленко, Вибр., 1953, 242).