БАНИ́ТИ, ню, ниш, недок., перех., діал.
1. Мити. Довго напередодні мама банила йому голову лугом, материнкою (Юрій Яновський, Мир, 1956, 156).
2. кого, перен. Бити. — Гамселити [панів], — підказав Покиван.. — Банити! (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 368);
// Лаяти. — От же лукаве зілля, — ..без угаву банив чоловік свою жінку (Яків Баш, Надія, 1960, 215).