БА́НТИК, а, чол. Зменш. до бант. Балабушиха причепурила свою дочку, попришпилювала бантики (Нечуй-Левицький, III, 1956, 230); В білій шовковій блузці з.. оксамитовим бантиком на грудях, вона була строга (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 319).
♦ Губи (губки) бантиком — про форму рота з дещо піднятою і вигнутою верхньою губою. «Хіба я була погана?» — не втрималася Карпиха, складаючи губи бантиком (Юрій Яновський, Мир, 1956, 236).
БАНТИК
Тлумачення слова