БАНЬКА́ТИЙ, а, е, вульг.
1. Надто опуклий, витріщений (про очі). — Бряжчать карбованці! — аж крикнув Копронідос, і його здорові, банькаті очі аж закрутились (Нечуй-Левицький, III, 1956, 364); Банькаті, немов аж підпухлі очі боярина ніби хотіли проникнути в душу (Іван Ле, Хмельницький, I, 1957, 98).
2. Який має такі очі; витрішкуватий. Галина Петрівна враз упізнала банькату англійку (Олесь Донченко, VI, 1957, 323).