БАНІТУВА́ТИ, ую, уєш, недок., перех.
1. заст. Засуджувати кого-небудь на вигнання.
2. діал. Дуже сильно лаяти кого-небудь. Василь.. радо слухав, як мати банітувала сестру (Панас Мирний, IV, 1955, 28); [Домаха:] Мамо! краще мене банітуйте, а не паскудьте моєї дружини! (Михайло Старицький, Вибр., 1959, 336).