БАНДИ́Т, а, чол. Озброєний грабіжник, розбійник. Напружено вслухалася [Федора Михайлівна] в голоси, вони вже чулися в сінях. Може, бандити? (Петро Панч, В дорозі, 1959, 73);
// зневажл. Про того, хто належить до контрреволюційної банди, ворожого війська, або про шпигуна, диверсанта і т. ін. На Київщині орудувала куркульська банда отамана Зеленого. Бандити вбивали партійних і радянських працівників, тероризували населення (Історія УРСР, II, 1957, 157); Смерть бандитам! Смерть фашистам! Сміливо на бій! (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 179).
БАНДИТ
Тлумачення слова